Ігор КУЦ, експерт Асоціації молодих політологів і політиків
27 квітня 2010 р. Верховна Рада України ратифікувала «харківські угоди». Через цю ситуацію суспільство поділилося на дві частини: ті, хто підтримав, і ті, хто був проти.
Та поруч з даною подією на другий план відійшов проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» № 6193-1.
У ЗМІ була подана коротка інформація по даній тематиці проте вона була незначною і не дала вичерпної відповіді на запитання: "Як тепер буде діяти опозиція в нових умовах?" Тож я пропоную більш детально зосередити нашу увагу на законопроекті № 6193-1, який був прийнятий 27 квітня 2010р., щоб зрозуміти суть нових правил гри для парламентської опозиції.
Законопроект, реєстраційний № 6193-1 із назвою проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» було подано депутатом ВРУ від фракції Партії регіонів В. О. Кисельовим.
Поданий законопроект складався з: проекту Закону України, порівняльної таблиці, пояснювальної записки. Також поруч ми знаходимо Висновок на даний проект, що виконав Мельник О. В. (матеріал можна знайти на сайті ВРУ).
Отож, спочатку потрібно зрозуміти для чого було необхідно приймати даний законопроект, тому спершу хотів би звернути вашу увагу на пояснювальну записку.
В пояснювальній записці для розгляду є цікавими такі положення як: обгрунтування необхідності прийняття проекту Закону та прогноз соціально-економічних та інших наслідків.
Для початку проаналізуємо саме обгрунтування необхідності. Тут зазначено, що відповідно до статті 13 Закону України «Про статус народного депутата України» народні депутати України мають право об’єднуватися в депутатські фракції та групи. З метою врахування зазначених норм пропонується внести відповідні зміни до статті 59 Регламенту Верховної Ради України.
Так, на перший погляд нормальне обгрунтування, але давайте подивимось, що про це сказано у висновку.
У висновку Мельник О. В. зазначає, що згадана норма Закону України «Про статус народного депутата України» є застарілою, оскільки право формувати у парламенті депутатські групи було пов’язане з мажоритарною виборчою системою, яка в минулому застосовувалась при формуванні парламенту. Зміна парламентської виборчої системи на пропорційну призвела до того, що всі депутати парламенту обираються за виборчими списками партій (блоків) і саме за цією ознакою об’єднуються у депутатські фракції. Тому приписи щодо формування депутатських груп у Верховній Раді України, які вміщено до Закону України «Про статус народного депутата України», необхідно вилучити, а не розвивати у нормах інших законодавчих актів.
У зв’язку з порушеним питанням доречно навести позицію Конституційного Суду України, яка викладена у рішенні №12-рп/2008 від 25 червня 2008 року. Зокрема у п. 5.3 мотивувальної частини рішення зазначено, що «за Конституцією України фракційне структурування Верховної Ради України і формування коаліції депутатських фракцій є обов’язковими умовами її повноважності… Належність народного депутата України до фракції Основний Закон України закріплює як його конституційний обов’язок, а не як право… Конституція України пов’язує чинність представницького мандата народного депутата України з його входженням і перебуванням у депутатській фракції політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за списком якої він був обраний».
Тобто згідно висновків депутатські групи взагалі не є правомірними об’єднаннями депутатів.
Поруч з цим виникають ще ряд питань: які саме народні депутати можуть створювати депутатські групи та на яких підставах народні депутати України можуть об’єднуватись у депутатські групи?
Також у обгрунтуванні необхідності прийняття проекту Закону депутат Кисельов В. О. зазначає, що згідно чинної редакції Регламенту, а саме частини третьої статті 68 «… у Верховній Раді може бути лише одна опозиційна депутатська фракція чи одне опозиційне об'єднання депутатських фракцій і яка (яке) є парламентською опозицією».
Тому у законопроекті № 6193-1 ст. 68 Регламенту – п. 3 передбачена можливість функціонування у Верховній Раді України декількох опозицій.
І знову пропоную переглянути висновки щодо даних положень. Тут зазначено, що декілька опозицій можуть існувати і не виступають проти. Але поруч також зазначено, що у разі формування кількох парламентських опозиційних утворень необхідним є перегляд обсягу прав опозиції та окремих опозиційних утворень з метою їх збалансування.
Дійсно, якщо у ВРУ буде функціонувати декілька парламентських опозицій, то як будуть поділені між ними права. Це одне з найголовніших питань.
Відповідь на нього дає оновлена ст. 81 Регламенту, яка зазначає, що за наявності декількох суб’єктів парламентської опозиції розподіл керівних посад у відповідних комітетах визначається на основі укладеної між такими суб’єктами парламентської опозиції угоди, а за її відсутності – шляхом жеребкування, що проводиться Лічильною комісією у встановленому нею порядку.
Таким чином діяльність декількох парламентських опозицій як головного критика курсу уряду буде призупинена. Не буде консолідації опозиції в одному русі, а навпаки відбудеться боротьба між опозиціями за посади і права. Тобто можливість утворення декількох опозиційних утворень – це не позитив як нам намагаються подати з коаліції, а навпаки – негативне явище, що тільки дестабілізує і так не спокійну ситуацію як у ВРУ так і в суспільстві.
Як зазначалося вище, потрібно звернути увагу на прогноз соціально-економічних та інших наслідків щодо прийняття законопроекту.
Ось що там написано: прийняття законопроекту приведе у відповідність до Конституції України чинний Регламент, а також забезпечить право кожної депутатської фракції парламенту, яка прийняла рішення про свою опозиційність до діючої влади, здійснювати свої контрольні функції в повному обсязі та у відповідності до Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».
Та виходячи з наслідків прийняття законопроекту, на мою думку, виникне більше протиріч, ніж було. На основі даного матеріалу можна зробити такі висновки.
По-перше, замість консолідації опозиції відбувається її явна роздрібненість. Тобто дозвіл на створення декількох парламентських формувань призведе до боротьби не між владою і опозицією (контроль з боку опозиції за діяльністю уряду), а до боротьби між опозиціями за залишки влади у парламенті. Це призведе до слабкого контролю з боку опозиції за діями уряду. Таким чином, опозиція не буде виконувати одну із своїх основних функцій, а саме функцію контролю.
По-друге, неправомірним, як зазначалося вище, є саме створення депутатських груп. Сама ідея створення таких груп вносить дисбаланс у роботу парламенту. Адже за результатами виборів у парламенті формуються фракції, де депутати працюють, а створення груп і надання їм прав як і у фракцій матиме непередбачувані наслідки. Одним із яких може стати узаконене «перебігання» депутатів із однієї сторони до іншої.
По-третє, створення депутатських груп і перехід їх до опозиційної діяльності може мати такі наслідки:
- вони матимуть права як «справжня» опозиція, але в основному будуть грати за правилами коаліції (голосуватимуть за законопроекти разом);
- будучи в опозиції можуть стати «справжньою» опозицією і використають свої нові можливості як має бути;
- співпрацюючи із урядом можуть вести боротьбу із дійсною опозицією (при цьому самі будучи в опозиції будуть цим лише прикриватися). Таким чином, вони відберуть частину прав у опозиції, що призведе до послаблення «справжньої» опозиції. В країнах де слабка опозиція відповідно і слабка влада.
Таким чином, роблячи загальний підсумок, варто сказати, що законопроект № 6193-1 принесе більше проблем, аніж шляхів виходу із них. Як було наведено у висновках О. В. Мельника законопроект доцільно повернути суб’єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання.
Та й не забувайте, що багато залежить і від того хто пропонує даний проект. Тобто закони про опозицію пишуть у нас не для покращення стану справ, а для полегшення собі роботи. Хто написав і прийняв – той і виграв, бо він захистив свої інтереси, а не свого опонента. А про чесність я взагалі мовчу.
| < Попередня | Наступна > |
|---|